ПОСЛУГИ ПАТЕНТБЮРО Послуги одержання штрих-кодів
ІНТЕЛЕКТУС
Символіка Придніпров'я
ПОРТФОЛІО Розробка символіки
|
ПОСЛУГИ ПАТЕНТБЮРО Послуги одержання штрих-кодів |
ІНТЕЛЕКТУС
Символіка Придніпров'я |
ПОРТФОЛІО Розробка символіки |
|---|
|
 |
||
|---|---|---|---|
«ПАТЕНТБЮРО» 
|
|||
 |
|
ІНФОРМЕРИ
|
Дніпропетровський прогрес: міська символіада доросла до архітектурної, а призовий фонд виріс більше ніж у 15 разівУ Дніпропетровську добігає кінця черговий конкурс міської символіки. Як і декілька попередніх, він проходить під патронатом мера Івана Куліченка.
Організатори конкурсу, як вони самі заявляють, поставили за мету – визначити архітектурні і історичні пам'ятники, а також культурні визначні пам'ятки Дніпропетровська, які несуть особливу цінність для жителів і гостей міста. Об'явлений призовий фонд складає більше 150 тис. гривень. Як і попередній, пам’ятний для дніпропетровців, конкурс символіки, теперішній оголошений і проводиться з відвертим ігноруванням україномовної частини його жителів. Логотип конкурса «Символ Днепр 2012», і його офіційний вебсайт – logo2010.dp.ua, представлені виключно як російськомовні. Більше того, на відміну від логотипу, вибір якого був метою попереднього конкурсу і який тоді дуже прийшовся до душі міській владі, у теперішньому на українство немає жодного натяку. Хоча він і виконаний практично у тому ж стилі, що й прототип, – подібним чином зображена куля, навколо якої розташовані елементи, що вказують на відношення логотипу до Дніпропетровська, а ліворуч накреслений рік події, для якої логотип створено, між іншим, у подібному відтінку червоного. Щоправда переважаючими кольорами нового логотпу є не бліднозелений, з малиновми кольором, що часто використовувався на козацьких прапорах, що було використано для попереднього логотипа, а темно-синій і білий (основне тло кулі), які є кольорами Партії Регіонів, а у поєднанні з червоним – кольорами прапора Російської Федерації. Таке собі малоросійство - ніяких національних кольорів.
Хоча, слід відзначити, блідозелений логотип, певним чином, схожий на прототип теперішнього, теж не був українським. Та й самі посудіть, що є українського в словесній абракадабрі «DnЄпро 2012». Але ж саме таким бачили місцеві власті символ Чемпіонату Європи з футболу, який вони збиралися приймати в Дніпропетровську.
Навколо дійства під назвою підготовка Дніпропетровська до «Євро 2012», чи то до «DnЄпро 2012», мер Іван Куліченко діяльність розвернув не на жарт. Під його особистим покровительством і логотип вибирали і обличчя майбутньої події, знову ж таки , чи то Євро 2012, чи то «DnЄпро 2012»..., – зараз вже важко розібратися. Міські чиновники тоді той чудернацький логотип «DnЄпро 2012» порозвішували чи не на всіх рекламних бігбордах Дніпропетровська. Пам’ятається, що за створення логотипу якусь фірму преміювали аж десятьма тисячами гривень. Не всяка картина справжнього художника стільки коштує. І мало хто тоді звернув увагу, що Донецький мер над чудернацькою затією свого дніпропетровського колеги відверто сміявся, бо, як відомо, УЕФА суворо забороняє створювати будь які альтернативні логотипи чемпіонатів які ця організація проводить. Мабуть донецький мер знав більше. Та, як виявилося, не лише донецький, а й харківський, львівський... Дніпропетровські ж чиновники показали себе абсолютно відірваними від від життя. Вже вважаючи себе хазяями «Євро 2012». вони цілою юрбою, на чолі з мером Куліченком, аж тричі іздили в турне до Швейцарії. Скільки ті вояжі коштували платникам податків, ніхто із міських властей не доповідав. Перша поїздка у Швейцарію, як хвастав тоді сам мер, була ознайомча, а дві інші здійснені задля того щоб навчитися організовувати проведення чемпіонату Європи з футболу. Дуже дотепно, – правда? Чиновниче товариство, на чолі з Головою (офіційну назву самого себе – "Міський Голова" або "Голова" – впровадив Іван Куліченко), як поїхало в турне, так і приїхало ... На повірку виявилося, що «кому калач пікся, а кому довівся». Довівся він, як, як ми всі знаємо, не Дніпропетровську, а Харкову, і, майже удвічі меншому за чисельністю жителів, Львову. Хоча бере великий сумнів, що дніпропетровські власті взагалі той «калач» пекли. Окрім катання юрбою у Швейцарію і розважанням зі створенням логотипу«DnЄпро 2012», ніякої особливої підготовки до проведення чемпіонату Європи з футболу, практично не було. Як відомо, «Євро 2012» мер Куліченко попросту про@рав. І тут слід віддати належне особливому, менталітету, чи то рівню свідомості, дніпропетровців. Бо навряд чи в будь-якому європейському місті залишилася на своїй посаді людина, результатом діяльності якої стала б втрата можливості приймати чемпіонат Європи з футболу, а разом і з цим, що найголовніше, – втрата унікального шансу залучити, вкрай важливі для розвитку міста, інвестиції. Іван Іванович Куліченко залишився. Залишився, назважаючи на те, що в Дніпропетровську, як виявилося, і футбольний стадіон, такого як треба рівня, не побудували і аеропорт не привели до ладу, не кажучи вже про відстутність потрібних готелів, недобудоване метро з потворними нагромодженнями ржавіючих конструкцій на ценральному проспекті міста. А ще, розбиті дороги, купи сміття, - практично в 100 метрах від самої мерії, і розтикані по всьому місту безліч потворних, так званих, малих архітектурних форм (будинкові прибудови, пластикові ларьки, тимчасові торговельні павільйони і т.п.).
Наприклад, задля однієї з таких малих архітектурних форм, не зважаючи на протести громадськості, за рішенням сесії міськради, було зруйновано значну частину несучої стіни одного з найвідоміших архітектурних символів Дніпропетровська, історико-культурного пам’ятника – Дніпропетровського головпоштамту, зображення якого ще стали тиражувати на числених поштових картках ще з 1905 року. Як повідомляється на сайті Укрпошти, «Будівлю поштамту називають перлиною міста, окрасою головного проспекту, а самі дніпропетровці шанобливо звуть її Головпоштамтом». Намагання простих і знаних у місті людей та ряду громадських організацій, спасти «перлину» від, дозволеного міськими властями, руйнування її частини, виявилися марнм. Те що небайдужі громадяни особисто зверталися до мера Куліченка, з проханням припинити руйнування поштамту і не прибудовувати до нього одноповерхівку для, очевидь не простого, бізнесмена (якому будівництво на території історико-культурного пам'ятника дозволили рішенням cесії Міськради!), і навіть побували у нього на прийомі, аж ніяких результатів не дало. Більше того, аби заспокоїти небайдужих, мер Куліченко запевнив громадян у тому, що мимо поштамту, прямо до літнього кіноконцертного театру «Експрес» буде побудована красива зелена алея, а чіпати поштамт ніхто не допустить. Пізніше, громадяни, яким це було сказано у вічі, зрозуміли, що їх мер брутально обманув, бо замість обіцяної зеленої алеї до красивого кіно-концертного залу, швиденько збудували, довгу як барак, одноповерхову будову під оманливою назвою «Галерея». У дійсності потворна прибудова, що їй бізнесмен-власник дав таку помпезну назву, ніяка не галерея, – у нормальному, для людського розуміння, сенсі, а магазин дешевого, сумнівного походження, ширпотребу. Але найбільш шокуючим те, що для цієї «галереї» відтяли величезну частину приміщення головпоштамту, для чого зруйнували нижню частину всієї його єдиної бокової стіни (біля іншої – лівої сторони поштамту стороння будівля була зведена за радянських часів). Цікаво те, що мер Кіліченко не посоромився за такі малі архітектурні форми одержати медаль, яку він залучив до величезної колекції інших своїх нагород за «розбудову» Дніпропетровська і Дніпропетровщини. Чи згадував дніпропетровський мер ту медаль, коли горіли пластикові конструкції ринку «Славянка» і здіймалися великі пожари над рядом подібних «малих архітектурних форм» у самому центрі міста? Навряд. Бо за період свого керування містом, як мер, він мав відношення і не до таких ЧП. Та безліч міських негараздів зміцнили «вправного господарника» Куліченка. Адже не похитнулося під ним мерське крісло, коли, у результаті страшної «газової» трагедії 13 жовтня 2007 року на житловому масиві Перемога, загинула рекордна кількість людей - 9 дітей, 14 дорослих, і більше сотні залишилися без житла. Зараз про ту страшну подію нагадує меморіальний комплекс із храму та памятника загиблим.
Що ж до згаданого літнього кінотеатру «Експрес», до якого ще в 2006 році, за словами мера, мимо (тоді ще цілої!) стіни Головпоштамту, мала була б бути прокладена впорядкована зелена алея, то усього лише за три наступні роки від гарного, і зовсім недавно цілком справного, кіноконцертного театру залишилися руїни. А, щоб мешканцям міста ті руїни не було видно, з вулиці Леніна (за пам’ятником Шевченку) їх закрили величезними банерами із зображеннями Івана Куліченка і глави Дніпропетровської обласної адміністрації Олександра Вілкула, біля кожного з яких красується логотип Партії Регіонів і величезними літерами накреслений лозунг: «Будуємо нову Дніпропетровщину разом з Президентом!». Мабуть тут зайве питати - чому мер Іван Куліченко і батько Олександра Вілкула, тоді Голова Дніпропетровської обласної ради, кинули будувати «стару». Якщо батька Вілкула, який пішов з посади задля зростання свого сина, зрозуміти можна, і можна зрозуміти - чому не став Олександр Вілкуд добудовувати Дніпропетровщину, яку будував його батько, а заявнив про будівництво нової, то збагнути, чому «старий» мер Куліченко раптом вирішив теж будувати «нову» Дніпропетровщину – зрозуміло не дуже. Хіба що він так приріс до чиновничого крісла і потерпає від професійної деформації, що не соромиться видавати «старе» за «нове», або ж, що скоріше, закрутити слова так, щоб нароблене ним «старе» жителі міста позабули. Однак мер Куліченко, схоже, не вважає за необхідне особливо пояснювати людям (в смислі – не тільки своїм приближеним), навіщо будувати нову Дніпропетровщину, коли стара як слід не побудована? Як не вважає за необхідне запитати у жителів міста, чи хочуть вони, аби нову Дніпропетровщину їм будував мер, який не зумів толком побудувати стару?.. А ще за таке мерське лизоблюдство по відношенню до Президентства? Хоча лозунг «Будуємо нову Дніпропетровщину разом з Президентом!», як і попівську проповідь, можна розуміти по різному, – чи то нову Дніпропетровщину Президент із мером будуть будувати разом і безпосередньо, чи опосередковано, чи Президент буде будувати щось інше, а мер водночас з ним будуватиме «нову Дніпропетровщину»?... А ще, що означає, наприкад, развішаний на великих бігбордах, разом із зображенням Куліченкта (також із логотипом Партії Регіонів), лозунг «Досвід спрямований у майбутнє». Невже досвід того як мер міста зі своєю старою-молодою командою, про@рав Євро 2012, спрямований і в майбутнє? А може то досвід того, як за короткий період зробити із Дніпропетровська, жителі якого пишалися тим, що їх місто в країні, хоча й не перший, але й не другий, зробити місто не лише не друге, а й не третє, і навіть не четверте... За рішенням поважної міжнародної організації, інспектори якої уважно вивчали відповідність міста мінімальним європейським стандартам, Дніпропетровськ ніяким таким стандартам не відповідає і знаходиться далеко позаду навіть своїх ближніх сусідів - Донецька та Харкова. Що ж до так званих «малих архітектурних форм», за які Куліченко одержав медаль, то, якби вибирали найпотворніший символ, не одна з таких «форм», без сумніву. увійшла б до числа переможців.
Разом з тим, слід дніпропетровському меру віддати належне, за його підтримкою, були виділені найкращі земельні ділянки для Дніпропетровської єпархії УПЦ Московського патріархату, на яких було зведено кілька симпатичних церковок та інших споруд культового призначення, виключно для потреб тих хто є прихильником православ'я за московським обрядом. Зокрема, про одну з таких маленьких церковок, де й трьом прихожанам важко розминутися, шр, за підтримкою того ж мера Куліченка, була зведена на найкращому, у місті, острові Дніпра – Монастирському, секретар архітектурної комісії міськради Інна Рудкевич символом зростання міста. «Маленька церква на острові – це символ зростання міста. А ще у нас повинен бути і пам'ятник його засновниці – цариці Катерині», вважає Інна Рудчевич, слова якої наводить газета «Сегодня». Між іншим, за підтримкою мера Івана Куліченка, найкраще впорядкований, центральний бульвар міста було названо «Екатерининский»", – таким чином було вшановано ім'я російської цариці, яка знищила українське козацтво.
Але, як з усього видно, ні меру ні будь-кому із його старої-молодої команди совість, жодним чином, не дошкуляє. Більше того, дніпропетровський мер пишається своїми заслугами та ідеологічно «виріс», освілів і, нарешті, відкрив народу таємницю своїх політичних уподобань, Уся країна враз дізналася, що «принципово» безпартійний Дніпропетровський мер попросиввся прийняти його у члени Партії Регіонів, і, вочевидь за особливі заслуги перед цією партією, був туди відразу прийнятий. Як тут не згадати те, що одержавши право право приймати «Євро 2012», тоді ще політично не визначений Дніпропетровськ, втратив це право на користь сусіднього регіонального Харкова...
Але, схоже на те, що ті хто голосував за «принципового» безпартійного Івана Куліченка усі його «мерські» таланти не знали. А прив’язаність мера Дніпропетровська до біло-синього поєднання кольорів (Партії Регіонів) можна було б помітити вже давно. Недаремно комісія під керівництвом Куліченка, яка вибирала прапор міста, відкинула пропозиції з проектами прапорів із жовте-синім і синьо-жовто-малиним тлом – кольори, що символізують національність і козацтво. А натомість, незважаючи на те, що організатори дійства офіційно тоді прапор так і не вибрали, зображення «прапора Дніпропетровська» в електронній мережі, а також і в друкованих, виключно російськомовних, засобах масової інформації, все частіше стали з’являєтися зображення, начебто вже існуючого біло-синього прапора міста. Таке зображення, наприклад, фігурує у російському варіанті Вікіпедії, де воно представляється як прапор Дніпропетровська. Така собі політична символіка-геральдика. Офіційно ж, поєднання біло-синіх кольорів зараз домінує не лише на численних бігбордах і банерах, а й ще на усіх заходах дніпропетровських властей, де часто, за морем партійних регіональних стягів не видно жодного національного українського прапора. Ну а що дніпропетровський народ? А народ, як і раніше, хоче бачити своїм «новим» мером Івана Івановича Куліченка. У всякому разі, в цьому людей постійно переконують місцеві ЗМІ. Сам же Іван Куліченко, як видно, своє мерське крісло покидати не збирається ні за яких обставин. Якби вибирали символом сучасного Дніпропетровська якусь персону, то, без сумніву, дніпропетровці вибрали б Івана Івановича Куліченка. Схоже на те, що дніпропетровського мера можуть навіть занести у книгу рекордів Гіннеса. В Україні він уже визнаний рекордсмен. Нотував Довкола 06.09.2010 Дивіться:
Дивіться також: |
|
|||
 |
Україна, 49000, м. Дніпро, вул. Воскресенська, 12/4
Електропошта:
Skype: patentbureau |
|
|
|---|---|---|---|
