Демонстрація прапора

Російська експедиція встановила на дні Північного Льодовитого океану пам'ятний знак у вигляді прапора Росії. Це продовження давньої традиції "закону про відкриття", який в останні п'ять століть дозволяв оголошувати будь-які "безгоспні" території і акваторії власністю певних держав. 

Прапорець обійшовся РФ в 100 млн рублів (Кадр російського телеканалу)

Згідно цьому принципу, європеєць, що перший відкрив або вступив на ту чи іншу ділянку суші, не зайняту іншою державою, міг оголосити її власністю своєї держави. "Закон про відкриття" розділяв "право власності" і "право мешкання", яке надавалося "дикунам"- нехрестиянам, що часто були корінним населенням цих земель (у буллі Папи Миколая П'ятого, виданої в 1455 році що стала юридичною базою "закону про відкриття", використовувалася формула "земля, населена язичниками і ворогами Христа"). Тільки "цивілізована" людина - європеєць-християнин - міг вважатися повноцінним власником землі, оскільки він міг "продуктивно" використовувати її. Основний принцип "закону про відкриття" полягав у наступному: тільки першовідкривач має право володіти і користуватися даною землею. "Закон про відкриття" дозволив створити такі держави, як США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Аргентина та ін.

Для підтвердження прав на нові землі в епоху Великих Географічних Відкриттів використовувалася досить детально розроблена і регламентована процедура. Іспанці, португальці, англійці, французи, голландці та інші європейські мореплавці вступали на нову землю з розгорнутим державним прапором своєї країни, служили урочистий молебень і офіційно оголошували цю територію володінням свого короля, після чого на березі встановлювався прапор, великий хрест або табло, забезпечені відповідними написами.

У багатьох випадках і цього було недосить, оскільки прапор та хрест могли бути легко знищені місцевими жителями або конкуруючими європейцями - таким чином, докази вступу у володіння могли бути втрачені. Прославлений британський мореплавець Джеймс Кук\James Cook прибув на острів Таїті в 1774 році. Там він знайшов хрест з написом, що декларує приналежність цього острова іспанській короні (вважається, що перший іспанський мореплавець відвідав "перлину Полінезії" задовго до Кука - ще в 1606 році). Кук знищив іспанський хрест і натомість встановив британський, формально вступивши у володіння островом. Після того, як інформація про це досягла Мадрида, Іспанія послала спеціальну експедицію, перед якою була поставлена задача відновити статус-кво - тобто, знищити британський хрест і відновити іспанський. Як відомо, нині Таїті входить до складу Французької Полінезії.

Для обґрунтування своїх претензій на нові землі використовувалися й інші методи. У 1579 році англійський мореплавець і корсар Френсіс Дрейк\Francis Drake висадився десь на території сучасної Каліфорнії, оголосив ці землі володінням британської корони і назвав їх "Новим Альбіоном". Точне місце його висадки досі невідоме, оскільки судновий журнал і карти з корабля Дрейка були знищені при пожежі в кінці 17-го століття. Знайдена в 1936 році у Каліфорнії табличка з відповідним написом (про її існування стало відомо з мемуарів учасників експедиції Дрейка) була згодом визнана підробкою. Британці довго вважали Каліфорнію, на той час колонізовану іспанцями, своєю територією. Каліфорнійські пригоди Дрейка востаннє стали чинником міжнародних відносин у середині 19 століття. В 1847 році Мексика оголосила війну США, але була швидко розгромлена. Мирний договір був підписаний в 1848 році: Мексика втратила значну частину своєї території - до складу США ввійшли нинішні штати Нью-Мексіко, Арізона, Каліфорнія, частина Колорадо, Юти і Невади. Під час переговорів Вашингтон, зокрема аргументував, що Північна Каліфорнія (Новий Альбіон) належить Сполученим Штатам, оскільки саме ця країна є юридичним правонаступником Британської Імперії, чиїм офіційним представником був Дрейк.

У середині 1740-х років спеціальна французька військова експедиція, яка дослідила річку Огайо (нині - територія США) закопувала свинцеві табло з повідомленням про те, що ця земля є володінням короля Франції і що дане табло є актом "оновлення прав володіння", вперше заявлених в 1643 році. У 1776-1778-і роки той же Кук, що обстежив береги Британської Колумбії (нині - частина Канади) з тією ж метою закопував на видних місцях пляшки з британськими монетами.

В 1804-1806 роки Адміністрацією США була організована експедиція Льюіса\Meriwether Lewis і Кларка\William Clark (одна з відомих подій в американській історії), яка обстежила значну територію країни і вперше дісталася до тихоокеанського побережжя. В ході експедиції території також були "застовплені": учасники експедиції особливим чином позначали високі дерева і скелі, демонструючи так американську присутність на цих землях. Крім того, був використаний новий спосіб доказів - вождям індіанських племен, що жили на річці Колумбія (протікає на території сучасної Канади та в північно-західній частині США) вручався документ, в якому було вказано, що займані індійцями землі належать США. Ці папери слід було демонструвати будь-яким європейцям, які вступлять у контакт з індійцями.

Подібні обережності були не зайві. Десятиліття опісля претензії на ці території пред'явила Великобританія, яка в той час володіла Канадою. Тоді США знов послали на береги Колумбії спеціальну експедицію з метою підтвердити своє право власності. Керівник експедиції провів показовий ритуал: у присутності індійців він встановив американський прапор, викопав невелику ямку (таким чином символізувалося, що земля реально використовується американцями) і встановив табличку з написом: "Прийнято у володіння від імені і за дорученням Сполучених Штатів капітаном Джеймсом Біддлом".

Ряд дрібних острівних територій у Тихому Океані США приєднали на основі Закону "Ґуано"\Guano Act, прийнятого Конгресом США\US Congress під натиском фермерів у 1856 році. Джіммі Скеґґс\Jimmy M. Skaggs, автор дослідження "Велика Лихоманка Ґуано"\The Great Guano Rush: Entrepreneurs and American Overseas Expansion, відзначає, що ґуано - поклади пташиного посліду - тоді вважалися кращим добривом і коштували вкрай дорого (головний постачальник ґуано - Перу - у середині 19 століття одержував доходи, що співставляються з доходами сучасних країн-експортерів нафти). Закон свідчив, що, якщо громадянин США знайшов поклади ґуано на будь-якому острові або скелі, що не потрапляє під юрисдикцію іншої держави і не зайнятій іноземними громадянами, то дана ділянка суші переходить до США. У результаті, до складу США ввійшли 79 тихоокеанських островів, острівців та атолів, багато з яких згодом отримали незалежність - нині американський прапор розвівається над практично нежилими островами Бейєра, Джарвіса, Хоуленда, атолом Джонстона і т.д., відкритими в 1857-1858 роки.

Роберт Міллер\Robert J. Miller, професор права в Юридичній Школі імені Люіса і Кларка\Lewis & Clark Law School, автор книги "Америка: Відкрита і Завойована"\Native America, Discovered and Conquered: Thomas Jefferson, Lewis & Clark, and Manifest Destiny, відзначає, що "закон про відкриття" де-факто припинив свою дію із закінченням епохи географічних відкриттів: причина була проста - вільних територій на Землі не залишилося. Проте дотепер він є чинником міжнародних відносин. Так, наприклад, відбулося з Фолклендськими (або Мальвінськими) островами. Острови були відкриті Френсісом Дрейком (незалежно від нього ці острови були відкриті іспанцями). І з тих пір Великобританія вважає, що вони знаходяться під британською юрисдикцією. Проте вони розташовані поблизу аргентинського побережжя і приблизно в 16 тис. км. від Лондона. Суперечки між Аргентиною і Великобританією про приналежність островів почалися на початку 19 століття, коли на островах з'явилися перші британські поселенці. В 1982 році аргентинські війська захопили Фолкленди. Ці дії були осуджені Радою Безпеки ООН. Британський експедиційний корпус вигнав аргентинців. Проте Аргентина не відмовилася від своїх прав на острови.

Одним з хрестоматійних прикладів успішного врегулювання подібної суперечки є суперечка за нежилий острівець Кліппертон, який вели Франція і Мексика. На початку 18 сторіччя острів відкрив британський пірат Кліппертон, в 1855 році Париж оголосив його своєю територією на підставі того, що Кліппертон якийсь час був капером, що перебував на службі Франції. У 1897 році острів був захоплений Мексикою, яка оголосила його своєю власністю на підставі того, що він знаходиться поблизу її територіальних вод і активно використовувався мексиканськими рибаками та моряками. В 1935 році міжнародний арбітраж присудив право на острів Франції.

Нині приблизно 50 із 192 країн світу оспорюють ті або інші території у своїх сусідів. Досить часто ці претензії не стають предметом дипломатичних суперечок, оскільки дуже небезпечно робити такі претензії складовою частиною двосторонніх відносин. Проте частина політиків виступає за швидке вирішення подібних проблем. За підрахунками американського дослідника Денієла Пайпса\Daniel Pipes, в Африці налічується 20 подібних суперечок (наприклад, Лівія сперечається з Чадом і Нігером, Камерун з Нігерією, Ефіопія з Сомалі і т.д.), в Європі - 19, на Близькому Сході - 12, в Латинській Америці - 8. Китай є своєрідним лідером по кількості претензій - він претендує на 7 ділянок суші, відносно яких у його сусідів є інша думка.

В кінці 20-го століття правила гри серйозно змінилися. У справу вступили міжнародні договори, укладені під патронажем ООН. Символічні установки державних прапорів більше не є серйозним аргументом в справі врегулювання територіальних суперечок.

Джерело: Washington ProFile, 17 серпня 2007