Лиходії року

Чи годиться Володимир Путін на роль лиходія року?

Хто виявився найбільшим лиходієм 2005-го? Вам доведеться прочитати до кінця ці рідки, аби дізнатися про мою номінацію. Хоча я зважаю на думку інших експертів – Професорів Сатани, Вельзевулу, і Meфістофеля від департаменту пекельних вивчень в Коледжі Преісподні, Пекла - один факт здається мені цілком беззаперечним: ні Сполучені штати, ні Великобританія надії до Пекла не мають.

Питання виникло через список десятка гірших британців минулого тисячоліття, складеного BBC, в якому історики назвали по одному лиходію в кожному столітті. У списку значаться безперечні негідники, такі як Джек-потрошитель. Але про декількох можна посперечатися: наприклад, Король Джон, якого у фільмах про Робін Гуда завжди зображають лиходієм, і справедливо, залишив нащадкам Magna Carta – "Велику Хартію вільностей". Томас Беккет, архієпископ Кентерберійській, убитий в соборі лицарями Генріха II, звичайно, був "неспокійним священиком", але це також один з найбільших святих Середньовіччя. Простолюдин, вперше в англійській історії що піднісся завдяки власним зусиллям, Беккет швидше герой, ніж лиходій.

Коли ми добираємося до XX століття, історикам явно нелегко знайти британця, якого можна поставити на одну дошку з гіршими представниками континентальної Європи, не кажучи вже про решту світу. Я говорю не про вищу лігу, до якої належать Гітлер, Сталін, Мао і ще декілька лиходіїв, а про сотні дрібних диктаторів та їх підручних, що стали характерною ознакою століття тоталітаризму, який породив більше монстрів, ніж усі попередні віки разом узяті.

І на кому ж зупинилися учені? На сері Освальді Мослі. На випадок, якщо ви нічого про нього не знаєте, Мослі був реакцією Англії на Адольфа Гітлера: колишній лейборист в 1932 році став засновником Британського союзу фашистів. Суперечки немає, Мослі був ярим антисемітом і його головорізи несуть відповідальність за потворні бунти в Східному Лондоні та биття тих, хто перебивав оратора вигуками на мітингах Мослі. Він міг би стати маріонеткою Гітлера, якби нацисти окуповували Британію. Але вони її не окуповували, і у нього не вийшло.

Мослі та його дружина Діана провели значну частину Другої світової війни за ґратами, які заважали їм створювати проблеми. Про пошану британців до закону яскраво свідчить те, що навіть у період війни багато хто вважав це несправедливим, і подружжя Мослі врешті-решт випустили. Після війни, так нічому і не навчившись, Мослі знов спробував пропагувати фашизм, заснувавши газету "Європеєць" (The European). Цікаво, що Європейському союзу не подобається, коли йому нагадують, що його першим прихильником в Англії був фашист.

Мослі потерпів невдачу, тому що майже ніхто не приймав його всерйоз. Адже він був не справжнім, а карикатурним лиходієм. Над ним сміялися, він був безглуздим і ексцентричним представником вищих класів. (Мабуть, єдиною людиною, що вірила в нього, була його дружина, одна з сестер Мітфорд, екзальтованих аристократок.)

А якби групу ліберальних істориків попросили назвати найбільшого американського лиходія минулого століття, на кому б вони зупинилися? Я ставлю на сенатора Джозефа Маккарті. Але мені Маккарті уявляється етично неоднозначною фігурою, а ніяк не лиходієм. Він проявляв зайве завзяття, відстоюючи добро, і в цьому схожий на Томаса Беккета. Хотів би я одержувати долар всякий раз, коли маккартизм порівнюють з нацизмом або комунізмом, з якими у нього немає нічого спільного. Звичайно, Маккарті сприяв поганій репутації антикомунізму, коли говорив, що маккартизм – це всього лише американізм, що засукав рукави, але він не був неправий. Його інквізиційні методи були жорсткою, але цілком розумною відповіддю на безпрецедентну загрозу. Сьогодні, перед лицем ісламізму, ми можемо зрозуміти Маккарті краще, ніж покоління 1960-х років.

Я не прихильник Маккарті і Мослі, але за мірками сучасного злодійства це невдахи. Жоден з них не убив мільйони людей, а якщо чесно, не убив нікого. Мої колеги-судді вважають їх самозванцями. Вони попросили мене відзначити, що лиходії не з'являються в середовищі іудео-християнських цінностей, пошани до свободи особи і законності, властивої англомовним демократіям.

У Європі ж знайдеться не один більш гідний кандидат. Наприклад, Жак Ширак відрізнився в злодійстві не тільки завдяки особистій корупції і зловживанням владою, але й допомозі та розраді, які він надавав багатьом деспотам Африки, Азії і Близького Сходу. Цього року Ширака клюнули декілька смажених півнів: він програв європейський референдум, у нього трапився інсульт, а за роки заспокоєння ісламофашистів він одержав "французьку інтифаду".

Є ще Володимир Путін – на цьому тижні його реставрація деспотизму в Росії підтвердилася відставкою Андрія Ілларіонова, останньої прозахідної фігури в Кремлі. Росія більше не є демократичною, вільною країною, заявив той.

Ще чимало відомих монстрів, включаючи правителів багатьох країн – членів ООН. Абу Мусаб аль Заркаві, уродженець Йорданії, що очолив "Аль-Каїду" в Іраку, затьмарив свого господаря Усаму бен Ладена в номінації "тероризм".

Але цього року приз дістається новачку – Махмуду Ахмадінежаду, "вибраному" в червні президентом Ірану. Звичайно, давно відомо, що Іран стоїть за безліччю терактів в Іраку і на всьому Близькому Сході, але Ахмадінежад підняв тероризм на нову висоту і відкинув за непотрібністю заяви свого попередника про виключно мирний характер іранської ядерної програми. Багато мусульман, у тому числі і на Заході, вже вважають його своїм новим захисником і навіть ролевою моделлю.

Більш того: його заяви про те, що Ізраїль повинен бути стертий з карти, в поєднанні з твердженнями, що Холокост – це міф, примушують віднести його до особливої категорії, де він один. Навіть Гітлер не говорив відверто про долю, уготовану ним для євреїв Західної Європи. Якщо Ахмадінежад в 2006 році не дочекається удару від Америки, Ізраїлю або їх обох, підозрюю, що він буде розчарований.