Джинси: історія символу

У світі є небагато предметів, які володіли б таким міфотворчим потенціалам, як робочі штани ковбоїв з грубої синій тканини, відомі всьому освіченому людству під назвою «джинси». У моїй молодості, вони були героями драми абсурду, коштували двох місячних зарплат і переходили у спадок від старших братів до молодших – разом з легендою про ту свободу, що джинси відібрали у нудного світу дорослих. Линялий прапор вільного життя — джинси — були символом бунту, поки не стали його декоративною заміною.

Джеймс Салліван (James Sullivan) «Джинсы. Історія американського символу» («Jeans: A Cultural History of an American Icon»)

Про все це розповідає нова культурологічна книга Джеймса Саллівана (by James Sullivan) «Джинси. Історія американського символу». (Jeans: А Cultural History of an American Icon)

На початку 70-х років в Америці багато сперечалися про книгу Чарльза Рейху «Омолоджування Америки», яка передбачала настання в Сполучених Штатах нової ери антиматеріалізму, добросусідства, вільної і радісної любові, миру та надії. Вести американців в цей рай на землі повинне було нове юне покоління («діти кольорів»), одягнене в новий символічний одяг – ДЖИНСИ. В ті роки тема джинсів була схожа на ідею Форда про один автомобіль для всієї Америки. Джинси теж були однакові, годилися для всіх, були в носінні улітку і взимку, їх було легко прати, і головне — вони коштували 5 доларів. Джинси символізували красиву ідею: індивідуальність, значущість і статус – субстанції духовні і їх не можна купити в магазині одягу.

Книга Саллівана нагадує нам про те, що утопія Чарльза Рейха не здійснилася (як і утопія Генрі Форда, між іншим): «Дуже скоро джинси стали так само сильно відрізнятися один від одного, як автомобілі. Фабричний ширвжиток коштував 20 доларів, а дизайнерські джинси коштували 100–200 доларів. Вже у кінці 20-го століття ціна рідкісних і колекційних моделей доходила до десятків тисяч доларів. В 2001 році на інтернет-аукціоні eBay продавався найстаріший джинсовий шахтарський комбінезон, виготовлений фірмою «Леві» в 1880 році. Його купили за 46 532 долари. Одяг, який був покликаний порівняти всі стани, став, навпаки, символом статусу. Як і моделі американських автомобілів, фасони джинсів постійно обновляються, прикрашаються і агресивно рекламуються».

Чого тільки не придумували, щоб зробити джинси не однаковими: їх обрізали, шматували, вишивали, прикрашали склярусом і коштовними каменями, змінювали їх просту паперову матерію різними синтетичними добавками. У свій час джинси обезбарвлювали плямами і потьоками, але це – далеке минуле. Тепер їх перуть з щебінкою, або у воді, насиченій озоном, їх обробляють наждачним папером вручну, їх запікають, ставлять на них плями, що імітують бруд та жир. Словом, люди платять великі гроші, аби створити у новеньких джинсів вид поношеності – в модному нині (як стверджує Салліван) прагненні до недосконалості.

Історію джинсів ілюструє цілий сонм знаменитостей. В них одягнені: Елвіс Преслі у фільмі «Тюремна Доля» («Jailhouse Rock»), Джеймс Дін в «Бунтарі без причини», Марлон Брандо в «Дикуні», Мерлін Монро у фільмі «Стукіт в ночі». Саме завдяки цим зіркам джинси стали найстильнішим одягом 50-х років.

Джинси фігурували в десятках пісень: «Венера в синіх джинсах», «Чорні джинсові брюки і мотоциклетні чоботи» («Black Denim Trousers and Motorcycle Boots»), «Blue Jeans Bop»...

Салліван в своїй книзі згадує навіть обкладинки музичних альбомів, на яких зображені джинси. Серед найзнаменитіших: блискавка на джинсах, знята крупним планом для альбому групи Роллінґ Стоунс «Sticky Fingers», і джинси Брюса Спрінгстіна на його платівці «Back to the U.S.A.». Словом, книга Саллівана – це історія джинсів в усіх подробицях. Правда, не можна не погодитися з рецензентом Мічіко Какутані, який пише: «Книга Саллівана повна фактів — як загальновідомих, так і рідкісних. Він описує всіх виробників джинсів – від фірм «Леві», «Вранглєра» і «Джордаша» до «True Religion» і «Sacred Blue». Він навіть ділиться з читачем занепокоєнням фахівців з маркетингу, стурбованих браком на ринку «супер-колекційних» джинсів по дві тисячі доларів за пару. Словом, його книга наводить на думку про виникнення якоїсь нової науки, яку можна назвати джинетика. Одне погано – автор викладає всю історію джинсів у несподіваній (для такої теми) діловій манері, без гумору і без іронії. Не знайшов він і ніякого нового аспекту цієї історії. Ще гірше те, що ілюстрацій в книзі небагато і вибрані вони навмання та часто невдало: не поміщений навіть дивний військовий плакат художника Нормана Рокуелла «Клепальниця Розі», на якому могутня і гордовита робітниця Розі, в джинсах, сидить з клепальним молотком на колінах і з сендвічем в руці на фоні американського прапора».

Все ж таки один аспект історії джинсів мене зацікавив – їх роль в історії Америки. Навіть зараз вони є рідкісним прикладом (можливо, єдиним!) невмираючої моди. Але був час, коли для всього світу вони були зухвалим символом свободи – як фрігійський ковпак. І саме тоді один французький філософ сказав про них останню правду: «У джинсах і рок-н-ролі більше могутності, ніж у всій Червоній армії».