Украдене ім'я

Питання про історію назви (і самоназви) українського народу - одне із найгостріших не лише в історичній науці, а й в етнології, церковному, ідеологічному і, що найгірше, політичному житті Європи й світу упродовж кількох століть.

Звичайно, на першому місці - прагнення частини російських істориків, що займають великодержавницькі, шовіністичні позиції, будь-що монополізувати на свою користь давні назви й самоназви українського народу (Русь, руси, русини, анти), і навіть етнонім "слов'яни". І коли б місія Червоної армії завершилася не на Ельбі, а на Сені, Темзі чи Потомаку, то "русской" була б названа вся Європа чи й увесь світ.

Зрозуміло, разом із назвою "Русь" імперські кола Росії намагались і намагаються привласнити і всю історію, матеріальну і духовну культуру українців. А що зовсім неможливо привласнити - великоросійський офіціоз оголошує вигаданим, міфологічним, неіснуючим, у кращому разі таким, що не має жодного відношення до слов'янських коренів. У першому випадку це гелони, орії, пелазги, протопелазги, у другому - це скити (скіфи), кіммерійці.

Яскравий і характерний приклад: Деламарр у меморіалі під заголовком "Un peuple evropeen… oublie devant I'Histoire" вказав французам, що Московити і Русини, або Руські, - це два цілком різні народи. Русини, чи Рутени, мали ім'я Русинів і Руських (Russeiens et Russes), але їх поневолено, і у XVIII ст. Москвини привласнили їхню назву, щоб надати собі видимі права на володіння цим народом. Таким чином, імена Руських і Московитів нині видаються синонімами, тоді як насправді це зовсім різні імена і народи. Це змішування дало можливість Москвинам привласнити історію Русинів. Але історія, зазначає Деламарр, не повинна забувати, що до Петра І той народ, що його нині ми звемо Русскими, звався Московитами, а їхня земля - Московією. У кінці XVIII ст. усі у Франції і Європі вміли ще добре відрізняти Русь від Московії. Зміни сталися тільки через те, що петербурзький уряд ціле століття працював над тим, щоб утворити з цих назв повне злиття. Відновімо істину, яка дасть можливість передбачити небезпеки майбутнього. Облишмо свавільне змішування в однім спільнім імені Руських, Русинів - без сумніву, Слов'ян - і Московитів, слов'янство яких більш ніж сумнівне.

Русь етнічна і Русь самоназвана

Від першої задокументованої згадки імени "Русь" (839 р., Бертинська хроніка) розпочалась понадтисячолітня історія самоназви українського народу, що завершилась у кінці 1940-х років (28 серпня 1949 р. було ліквідовано Греко-католицьку церкву в Закарпатській області, а 28 квітня 1950 р. - на Пряшівщині, в тодішній Чехословаччині. Після цих подій більшість русинів Закарпаття прийняли самоназву "українці", а більшість русинів Пряшівщини записалися словаками).

У 1169 р. князь Владимиро-Суздальський Андрій (Юрійович) Боголюбський (Боголупський) вчинив такий погром і спустошення міста Києва - найбільшого й найбагатшого у Східній Європі, - якого воно не зазнавало ні від монголо-татар у 1240 р., ні від кримських татар у 1482 р., ні від московських більшовиків у 1918 р., ні від німців у 1941 році. Причина - безкомпромісна конкурентна боротьба за лідерство у Східній Європі між старим імперським центром, Києвом (яким він став із часів правління Святослава Завойовника, 964 р.), та новим, агресивним, що постав на землях Ростова й Суздаля (чи Залісся), - до 1132 р. відсталої, колоніальної периферії Київської імперії.

Заявивши про свої далекосяжні імперські амбіції, молодий хижак не міг не спокуситися й респектабельними найменуваннями новопосталої імперії. Спочатку це було "Велике князівство Владимирське". А коли так, то і князь у ньому повинен мати титул "великий князь" (до 1169 р. тільки на київському престолі міг сидіти володар з титулом "великий князь".) Боротьба за назву почалася не одразу. Монголо-татарська навала надовго притлумила імперські амбіції Суздальської землі (Залісся). Навіть більше - ця держава на тривалий час стала просто улусом іншої імперії - Золотої Орди. Але одразу ж після 1480 р. Суздальщина, вже під назвою "Велике князівство Московське", виявила надзвичайну агресивність, що відбилося на початку ХVI ст. у формулі "Москва - третій Рим". Ідея ця була сформульована ієромонахом Філофеєм і передбачала встановлення світового панування Москви (актуальною для нашого північного сусіда вона є і понині). Тоді і було витягнуто з "архіву" давньокиївської імперії, а фактично поцуплено в тодішніх українців етнонім "Русь".) Це підтверджується численними документами та задокументованими подіями ХІІ-ХV століть. Усього між 1133 і 1200 роками, за приблизними підрахунками, у різних літописах (точніше, списках) етнонім "Русь", "Руський" вживається не менш як 20 разів, і у всіх, без винятку, випадках він стосувався території сучасної України. Між 1200 і 1300 роками у літописах вжито назву "Русь", "Руський" не менше 12 разів, і знову у всіх випадках - стосовно території України. Зрозуміло, що до неї ми включаємо й українське Закерзоння, бо територія могутнього тоді Волинсько-Галицького князівства (з 1253 р. - королівства) простягалась далеко на захід від нинішнього західного кордону України.

На політичну арену Східної Європи вийшла Москва, яка за князювання Данила Олександровича (1276-1303) стала незалежним від Владимира-на-Клязьмі князівством, а за правління Івана Калити перетворилась у домінанту всього Залісся. До 1547 р. Московська держава називалась офіційно Великим князівством Московським, до 1721 р. - Московським царством, далі - Російською імперією. Етноніми "Москва", "Масковія", а в українців - Московщина, швидко поширились і прижилися аж до другої половини ХІХ ст.